Національний заповідник «Софія Київська»

Національний заповідник «Софія Київська»
 

Софія Київська "- це заповідник, площа якого становить 5 гектарів, прекрасний ансамбль пам'яток українського зодчества XI-XVIII століть. Найціннішою спорудою заповідника є Софійскій собор - всесвітній пам'ятник архітектури і монументального живопису XI століття. Київська Русь досягла вершини своєї могутності у часи правління князя Володимира Святославича (978-1015 рр..) і його сина Ярослава Мудрого (1019 - 1054 рр..).
 

У 988 році за князя Володимира Великого на Русі було введено християнство, що мало велике значення для подальшого розвитку держави, культури, розширення політичних і культурних зв'язків Київської Русі з Візантією та іншими країнами. З введенням християнства в Київській Русі державі почалось інтенсивне будівництво кам'яних християнських храмів. До їх створення залучалися кращі майстри свого часу, використовувалися художні й технічні досягнення епохи. Храми прикрашалися настінними розписами, кам'яним різьбленням, ставали справжніми витворами мистецтва.
 

В літописах сказано, що заснування собору датуються 1017 або 1037 роком. Ймовірно, що його будівництво велося в 20-30-і роки XI століття. Софіївський собор було засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами. Навколо Софійського собору - центральної споруди Ярославового міста - стояли кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром.
 

До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт-парадного в'їзду в древній Київ. На території Софії Київської князь Ярослав заснував першу на Русі бібліотеку, школу, тут велося літописання, листування і перекладання книг, проводилися церемонії "сходження" князів на київський престол - коронації, прийоми іноземних послів. Софійський собор був також князівською усипальницею, де поховані князь Ярослав та його син Всеволод, князь Володимир Мономах та інші.

До наших днів зберігся тільки саркофаг Ярослава Мудрого. Назва собору "Софійський" походить від грецького слова "софія", що в перекладі означає "мудрість". Присвячений "мудрості християнського вчення", собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську владу. Побудований як головний, митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським і культурним центром держави. При соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека. За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

В один з найважчих періодів історії древнього Києва - захоплення міста полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом. Протягом XIV-XV століть киянам доводилося вести боротьбу проти литовських і польських феодалів, а також проти кримських татар, які спустошували місто грабіжницькими набігами. У 1416 році Київ розграбував і спалив хан Едигей, в 1482 році - Менглі-Гірей.

У XVI столітті посилюється гніт польських феодалів. В умовах захоплення українських земель, поневолення і насильного окатоличування населення в 1596 році було укладено Брестську релігійну унію, яка ставила мету об'єднати православну і католицьку церкви під верховенство римського папи. Католицьке духовенство і уніати почали ліквідацію православної церкви. Захоплений уніатами Софійський собор цілком занепад. Прогнила покрівля, обрушилися склепіння галерей, загинуло багато настінних розписів.

У З0-40-і роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав Софію в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю територію обнесли високим дерев'яним парканом. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні.