Житомирська міська рада (Мерія)

Житомирська міська рада

Мабуть немає такого жителя міста, який не знає цього будинку. Призначаючи побачення чи ділову зустріч біля нього, житомиряни кажуть: "Чекаю під годинником". Саме головний годинник Житомира, встановлений на фасаді будинку міської ради, є його головною прикметою. У 2000 році цей будинок зустрів своє перше сторіччя. Спочатку він мав зовсім інше архітектурне обличчя. Власне, як і призначення. Але все по порядку.

Місце, на якому знаходиться споруда міської ради ще 200 років тому не було забудоване. Ділянка від бернардинського монастиря (тепер костьол Іоанна із Дуклі на Театральній) між київською і бердичівською дорогами в східному напрямку була зайнята садком, що належав цьому костьолу, і тут не було жодного будинка. Вона межувала з іншою великою земельною ділянкою, яка була у власності сестер милосердя шаріток і яка тягнулася звідси аж до берегів річки Тетерева. На межі цих двох ділянок і виникла згодом вулиця, яку сьогодні знають всі як Михайлівську. Власне попервах ця вулиця так не називалася і вулицею у сучасному розумінні слова зовсім й не була. Адже на початку 19 ст. на межі земель бернардинів і шаріток оселилися Фрагмент мапи Житомира 1781р., на якому видно ще незабудовані землі між вулицями В.Бердичівською і Київською в районі Михайлівської (назви перенесені з допомогою комп'ютера для орієнтиру). Ліворуч від лінії майбутньої Михайлівської землі бернандинського монастиря (D), праворуч - монастиря шаріток (G)старообрядці пилипівської угоди, тому село їхнє й називалося Пилипонівкою. Вздовж села пролягла ґрунтова дорога, що й перетворилася через багато десятиріч на Пилипонівську вулицю, перейменовану у 1866 році на Михайлівську.

Спорудження будинку Товариства розпочалося в травні 1899 року, а вже влітку 1900 року тут відбулося новосілля. У 1901 році до будинку Товариства було проведено водопровід, а згодом обладнано одне з перших в місті парове опалення.

Як свідчать документи Житомирського обласного державного архіву, ця будівля обійшлася товариству у 100 тисяч рублів, що було на той час зовсім не малими коштами. До речі, серед 681 членів цього товариства, на чиї кошти була побудована ця визначна міська споруда, зустрічаємо прізвища багатьох відомих і шанованих людей. Серед них - мирового судді Петра Антоновича Вид на будинок взаємного кредиту з боку Великої Бердичівської вулиці. Фото з архіву автора.Косача (батька нашої знаменитої землячки Лесі Українки), місцевого скульптора-каменяра Генріха Миколайовича Олішкевича (він виготовив перший в місті пам'ятник О. С. Пушкіну), засновника музичних класів Олександра Станісла-вовича Ружицького (ці класи потім працювали в будівлі Товариства і тому ми ще про них розповідатимемо докладніше). Прізвища деяких членів товариства можна було тоді зустріти... на карті міста. Так ім'я Йосипа Станіславовича Кашперовського носила Кашперовська вулиця, відома сьогодні як вулиця ім. Бориса Тена, а ім'я поміщиці Суриної —місцевість "Сурина Гора", на якій у наш час виріс мікрорайон Хмільники. До речі, батько Й. С. Кашперовського наприкінці 40-х років 19 ст. був міським головою Житомира (про нього, а також інших відомих на сьогодні керівників міста читач знайде дані у кінці цієї книжечки). Та повернемося на майдан Рад.Західний фасад будинку Товариства взаємного кредиту. Фото з фондів облдержархіву. Публікується вперше.

Будинок Товариства був споруджений у стилі модернізованого бароко із застосуванням багатої (а подекуди й зайвої) ліпнини, числених карнизів, прикрас, складної форми санд-риків. Пілони були оздоблені рустовкою, балкони — балясинами. Ними ж був оздоблений декоративний парапет на даху будівлі. Вікна приміщення залу мали напівциркульне завершення, причому центральне вікно було заввишки в два поверхи і являло собою один із центральних елементів західного фасаду, який був по суті головним у будівлі (втричі довшим, ніж південний).

В архітектурі будинку Товариства було застосовано принцип ритмічного чергування більш ефектних, динамічних елементів і спокійних, другорядних частин фасаду. Через кожних чотири вікна (по другому поверху) п'яте було багатше оздоблене, мало трикутний карниз-сандрик, підкреслювалося пілонами і карнизом із суцільної цегляної кладки. Ця частина будинку з таким вікном була своєрідним ризалітом, що трохи виступав за лінію основного фасаду, підкреслюючи тим самим її значення. Центральний вхід до будинку був менш ефектним, ніж сьогодні, але теж Листівка з портретом Федора Шаляпіна, підписана ним піаністці житомирянці Н. 0. Виковій (мати композитора М. А. Ско-рульського), яка акомпо-нувала йому на концерті в будинку Товариства взаємного кредиту 20 травня 1903 року. Знімок, очевидно,зроблено у Харкові нашим земляком фотохудожником і кінооператором Альфредом Федецьшм. Надано автору онукою М. Скорульського-Роксаною Микитівною Скорульською. Друкується вперше.підкреслювався надбудовою у формах, характерних для пізньої готики. Це була вежечка, що увінчувала масивний кутовий еркерний балкон, влаштований над входом. Ріг будинку був зрізаний під кутом 45 градусів, що надавало споруді ще більшої пластичності.

У гарних традиціях тодішніх часів (які, на щастя, поступово тепер теж відроджуються), перший поверх новобудови майже повністю був відданий закладам торгівлі. їх ми бачимо на старих фотознімках. Це були невеликі (на вікно-два) приватні магазинчики з прикритими брезентовими тентами вітражами, що створювало у літні місяці у приміщеннях затишок і приємний мікроклімат. Числених перехожих Михайлівської і Великої Бердичівської закликала різноманітна реклама, часто зроблена без почуття міри: "Господа курящие! Брось-те курить все табаки. Требуйте только табак фабрики Илика. Он совершенно безвред-ньій, нежньїй, приятньїй. Главная продажа в табачном магазине Р. Марьямчика. Михайловская ул., д. Взаимного кредита".

Щодо незначних змін в архітектурному обличчі пам'ятки, то вони такі.

На відзнаку 20-річчя Перемоги у портальній частині будинка міської ради, обабіч вхідних дверей встановлено мармурові пам'ятні дошки, на яких вказані назви 17 дивізій, бригад і окремих полків, які за визволення нашого міста були названі "Житомирськими".1958 рік. Йде реконструкція будинку з надбудовою третього поверху.

До безсумнівно вдалих знахідок архітектора перебудованої споруди слід віднести оригінальне кругле двоярусне фойє між другим і третім поверхами будинку, на стінах якого вже у 2000 році встановлено пам'ятні плити з іменами всіх керівників міста з часів введення Магдебурзького права (1444 рік), з'ясованими з допомогою мого колеги, архівіста Р. Ю. Кондратюка.

Тепер будинок міської ради має підкреслено сувору, лаконічну, хоча й досить виразну архітектуру. Він завершується у кутовій частині оригінальною надбудовою, в якій у 1973 році замість недоречного слухового вікна було встановлено головний міський годинник. Складний механізм "житомирських курантів" розробили і виготовили фахівці виробничого об'єднання "Електровимірювач". Точність ходу та синхронність руху стрілок і відворення сигналу бою забезпечують реле і автоматичні програмні пристрої, створені місцевими інженерами. Через кожну годину з гучномовців біля годинника лунає відлік часу, а потім мелодія.

У 1982 році на надбудові фронтону міськвиконкому було встановлено одну з телевізійних камер системи візуального контролю ситуації в місті, що здійснюється на пульті чергового УВС. Телекамера на міськвиконкомі дає змогу спостерігати за тим, що відбувається на майдані Рад.Фрагмент фронтону з гербом Житомира. Кружечком обведена телекамера системи візуального контролю УВС.

З 1990 року над годинником Житомирської міської ради одним з перших в Україні замайорів український синьо-жовтий національний прапор нашої держави, піднятий з ініціативи депутатів і тодішнього голови ради В. Г. Мельничука.

Згодом на фронтоні надбудови з годинником згідно з рішенням сесії міської ради було ліквідовано колишню комуністичну символіку і встановлено зображення герба Житомира, який ось уже більше півтисячоліття має наше старовинне місто.